Як зґвалтування пов’язане з правом не бути підданою/підданим катуванню та іншим видам жорстокого поводження?
Під катуванням слід розуміти умисне заподіяння людині сильного болю чи страждань з конкретною метою або в результаті дискримінації. Як конкретна мета може бути отримання інформації або ж зізнання, бажання покарати чи залякати.
Для того, щоб певні дії були кваліфіковані (визнані) катуванням, необхідно встановити участь у них офіційних службових осіб, наприклад, поліцейського чи тюремного наглядача. Проте така участь не завжди буває безпосередньою, тобто вони [службові особи] не завжди самі займаються катуванням чи жорстоким поводженням – достатньо того, що вони свідомо дозволяють цьому відбуватися.
В окремих випадках людині завдають шкоди, хоча присутні не усі елементи катування, наприклад, коли мета завдання болю чи страждань виходить за рамки перерахованих вище причин. Тоді така шкода буде вважатися не катуванням, а жорстоким поводженням (іноді таке поводження називають «інші жорстокі, нелюдські, або такі, що принижують гідність, види поводження і покарання»).
Держава має негативні та позитивні обов'язки гарантувати нам дотримання нашого права людини не бути підданою/підданим катуванню та іншим видам жорстокого поводження.
Негативний обов'язок означає, що держава повинна утриматися від вчинення певних дій – наприклад, не повинно відбуватися катування та інших видів жорстокого поводження, таких як зґвалтування, з вини посадових осіб.
Позитивні ж обов'язки, навпаки, означають, що держава повинна вчинити певні дії. Наприклад:
держава повинна приймати необхідні закони, які ефективно захищали б людей від зґвалтувань і сексуального насильства;
держави також повинні застосовувати такі закони на практиці, здійснюючи ефективне розслідування і – за відповідних обставин – судове переслідування у зв'язку з усіма випадками зґвалтувань та іншого сексуального насильства, а також надавати потерпілим захист.
Простіше кажучи, відмова ефективно розслідувати заяви про зґвалтування є порушенням державою права людини не бути підданою/підданим катуванню та іншим видам жорстокого поводження.
На державу покладено позитивний обов'язок ефективно розслідувати усі випадки, пов'язані зі зґвалтуванням: і коли ґвалтівник є представником держави, і коли – жорстоким партнером чи чоловіком [у шлюбі], і коли – абсолютно незнайомою людиною.
А тепер розберімося, що ж саме сталося з Є. у травні 2008 року.
Для детального огляду кожної ситуації затискайте і гортайте панораму, натискайте на точки і читайте текст.
Перед вами румунське село. З’ясуймо, що ж сталося з Є. у травні 2008 року.
Про які обов'язки держави із захисту людини від катувань та інших форм жорстокого поводження йдеться у цій історії?
Правильна відповідь! Потерпіла не стверджувала, що її зґвалтували особи, які перебувають на державній службі. Тому ця справа не стосується неприпустимості катування і здійснення інших видів жорстокого поводження з вини держави. У даній справі ЄСПЛ розглядав питання, чи виконала Румунія свої позитивні обов'язки із захисту Є. як вразливої людини від зґвалтування та інших видів сексуального насильства. Якщо конкретніше, то ЄСПЛ оцінював ефективність розслідування злочину і судового переслідування ґвалтівника в контексті права Є. не бути підданою катуванню та іншим видам жорстокого поводження і її права на недоторканність приватного життя.
Неправильна відповідь! Спробуйте ще раз.
То що ж було зроблено неправильно в ході розслідування?
Для детального огляду кожної ситуації затискайте і гортайте панораму, натискайте на точки і читайте текст. Деякі ситуації розмиті – це означає, що влада проігнорувала ці обставини.
Є. одразу ж попрямувала до поліції, щоб подати заяву про злочин, однак відділок був закритий. Наступного дня Є. Знову звернулася до поліції і подала заяву. Спочатку у поліції їй порадили забрати заяву через відсутність свідків. Їй, крім того, сказали, що вона «сама напросилася» і що «їй це тільки на користь». Вона відмовилася забирати заяву, і розслідування почалося.
Розглянемо ще раз, що ж відбулося з Є., але цього разу – з точки зору румунської влади. Які важливі факти влада проігнорувала у свідченнях Є.?
Які важливі факти проігнорувала румунська влада?
Так, усі ці факти зі свідчень Є. були проігноровані владою, коли вона намагалася встановити, чи відбувся статевий акт за взаємної згоди, чи ні.
Поліція не поставилася до свідчень Є. всерйоз. Поліція не вивчила особисту інформацію ані про Є., ні про Т.: так, поліція проглянула психіатричний діагноз Є., через який вона відноситься до вразливої групи і потребує посиленого захисту, і водночас поліція не звернула уваги на попередню судимість Т. за зґвалтування. Окрім того, не були враховані й обставини, за яких і відбувся інцидент: вечір, близькість кладовища. Усе це мало б велике значення для з’ясування того, чи давала Є. вільну і щиру згоду на секс із Т.
Натомість першою реакцією поліції було принизити Є. і переконати, аби вона забрала заяву, зі словами «сама напросилася» і «їй це тільки на користь». Потім співробітники поліції зосередилися на пошуку доказів того, що Є. чинила фізичний опір. Прокуратура відмовила у відкритті кримінальної справи на тій підставі, що, по-перше, Є. не кликала на допомогу, по-друге, вона не має пошкоджень в районі геніталій, а час виникнення синців на руці невідомий. Румунській суд зрештою погодився з прокуратурою, і тоді Є. довелося звертатися до Європейського суду з прав людини у Страсбурзі.
Неправильна відповідь! Спробуйте ще раз.
То як же потрібно з’ясовувати, чи була надана згода [на секс]?
У цій справі жінка сказала «НІ», але Т. все одно зазіхнув на її сексуальну автономію та зґвалтував її. При цьому навіть відсутність «НІ» з боку потерпілої не означала б згоди [на секс]. Тому з'ясування того, чи було висловлено «НІ», не завжди достатньо для встановлення факту зґвалтування.
Поговорімо з адвокаткою – експерткою з міжнародного права у сфері прав людини, аби детальніше розібратися в історії Є. і тій ролі, яку відіграє ЗГОДА.
ВАРІАНТИ ВІДПОВІДІ
ВАРІАНТИ ВІДПОВІДІ+
Вітаю! Залюбки відповім на Ваші питання.
У цій справі владі було запропоновано дві суперечливі версії подій. Так, Є. стверджувала, що ввечері 20 травня 2008 року її зґвалтував Т. Своєю чергою, Т. вказав, що того вечора Є. сама погодилася на статевий акт з ним. Тому головною задачею влади при розслідуванні цих тверджень було встановити, чи відбувся секс за взаємної згоди, чи ні.
У даному разі важливо, який підхід обирає держава. Висновки, які зробили румунські суди і прокуратура, ґрунтувалися на тому, що Є. не кликала на допомогу і що на її тілі були відсутні сліди опору, характерні для зґвалтування.
Ключове слово тут – «у деяких справах». Але так буває не завжди. Прогляньмо статистику, яку Румунія надала до ЄСПЛ.
Саме так! Найбільший недолік підходу у розслідуванні зґвалтувань, який базується на пошуку слідів насильства, полягає у тому, що ситуація Є. більш поширена. Саме тому наразі норми міжнародного права у сфері прав людини вимагають від державних органів відходити від пошуку доказів фізичного насильства і опору потерпілої і замість цього вивчати питання, чи мала місце ЗГОДА.
Насправді Є. сказала, що була налякана і боялася за своє життя, тому не могла ані реагувати, ні чинити опір Т. За таких обставин відсутність тілесних пошкоджень якраз і є однією з відмінних рис зґвалтування.
- Це пояснює меншу кількість обвинувальних вироків у справах, де немає доказів фізичного насильства при нападі. Більш того, потерпілі можуть вирішити більше ніколи не подавати заяви про зґвалтування, справедливо вважаючи, що це не має сенсу.
- Проведімо коротке опитування. Скільки жінок у Європі, на Вашу думку, пережили зґвалтування?
Згідно з оцінкою, наведеною у дослідженні Агентства ЄС з основних прав у 2014 році, у Європі зґвалтування зазнали 9 мільйонів жінок.
Дійсно вражає. З огляду на кількість зґвалтувань у самій лише Європі та зважаючи на неефективність підходу [з розслідування випадків зґвалтувань], заснованого на пошуку слідів насильства, у більшості таких випадків можна лишень уявити масштаби безкарності зґвалтувань і число ґвалтівників, які розгулюють на волі.
Звичайно, так. Тим, хто пережили зґвалтування, доводиться стикатися з наслідками того, що у кримінальних кодексах і у судовій практиці визначення зґвалтування надається з огляду на те, чи було застосовано силу і насильство. У Румунії, водночас, визначення зґвалтування напряму не вимагає для встановлення факту зґвалтування, щоб потерпіла чинила фізичний опір. І тим не менш слідчі органи і суд саме так і витлумачили визначення з кримінального кодексу.
Чудове питання. Влада повинна була поставитися до Є. з повагою і усією уважністю. Влада повинна була зробити спробу встановити, чи був сексуальний акт вчинений за взаємною згодою. За відсутності слідів насильства варто було застосувати «консенсуальний підхід».
По-перше, варто досліджувати не лише дії потерпілої, але й дії можливого ґвалтівника.
По-друге, слід всерйоз поставитися до усіх доказів підвищеної вразливості Є. Так, не можна було ігнорувати медичні документи про наявність у Є. інвалідності (незначних інтелектуальних порушень).
Звичайно, важливо. ЄСПЛ неодноразово відзначав у своїх рішеннях, що непроведення належного розслідування по заявах щодо сексуального зловживання щодо дітей та інших вразливих осіб, наприклад людей з інвалідністю, може бути порушенням державою її позитивних обов'язків із захисту права не бути підданою/підданим катуванню та іншим видам жорстокого поводження. Більш того, суд встановив, що жінці було завдано додаткового страждання тим, що влада не поінформувала її про належні їй процесуальні права і не надала їй безкоштовну юридичну і психологічну допомогу.
Загалом влада повинна була зробити усе можливе в розумних межах, аби оцінити правдивість показань і всі обставини справи. Між іншим, це стосується не лише Румунії. Такі позитивні обов'язки влади із захисту нас від катувань та інших видів жорстокого поводження поширюється на усі 58 країн, які підписали Європейську конвенцію з прав людини.
Прекрасне питання! Для початку нам потрібна правова реформа, яка визнає секс без згоди зґвалтуванням, а також поліція, адвокати і судді, які виконуватимуть цей закон і гарантуватимуть доступ до правосуддя, підтримку і захист усім потерпілим від зґвалтування.
Ви праві, не змінить. Необхідні й інші важливі зміни. Відволічимося від румунської справи, озирнімося довкола і погляньмо на наші власні стосунки. Усім нам варто подумати над тим, що таке ЗГОДА, вивчити це питання і більше говорити про ЗГОДУ. Так, наприклад, кожен і кожна повинні знати, що коли тобі один єдиний раз сказали «Так» - це ще не згода. Згода – це стан, який триває у часі, і вона [згода] може бути відкликана у будь-який момент, якщо людина передумала. Крім того, нам потрібно боротися з поширеним шкідливим стереотипом, що коли жінка не говорить «НІ» чи мовчить і не чинить опір, то це означає, що вона згодна (наприклад, на секс). Як ми бачимо з історій багатьох інших потерпілих від зґвалтувань, відсутність «НІ» або ж опору не означають згоди.
На мою думку, цілком достатньо просто спитати і дочекатися вербальної чи невербальної відповіді. Ми ж так зазвичай і чинимо, коли цікавимося думкою іншої людини, вірно? Також нам варто враховувати фактори, які можуть впливати на здатність людини вільно погоджуватися, зокрема це може бути інвалідність людини чи будь-який перекіс у владі одного партнера/партнерки над іншим/іншою.
- Я знаю. То, може, вже час обговорити необхідність нової норми? Допоки про неї не дізнається достатня кількість людей, негативне ставлення у нашому безпосередньому оточенні, у суспільстві і серед влади не зміниться.
А зараз перевірмо, наскільки добре ви розібралися у модулі.
Відмова держави від проведення ефективного розслідування заяв про зґвалтування є порушенням нею права людини не бути підданою/підданим катуванню та іншим формам жорстокого поводження.
Правильна відповідь!
Неправильна відповідь! Спробуйте ще раз.
Прочитайте питання і оберіть правильну відповідь:
Що має бути ключовим елементом ефективного розслідування справ про зґвалтування згідно з міжнародними правовими нормами і стандартами у сфері прав людини?
Коли у влади є законні причини заборонити протести, а коли вона порушує наше право на мирні зібрання? У цьому модулі Ви побачите, як звичайні громадяни, протести яких не були санкціоновані російською владою, звернулися до Європейського суду з прав людини із заявою і виграли.
Які зобов'язання по захисту права на мирні зібрання має влада, коли ми виходимо протестувати на вулиці? У цьому модулі ви з'ясуєте, як група активісток/-ів з Грузії змогла захистити у Європейському суді з прав людини своє право вийти на марш проти гомофобії і не побоюватися при цьому насилля з боку опонентів.
Your choice regarding cookies on this site
We have placed cookies on your device to help make this website better. You can use this tool to change your cookie settings. Otherwise, we'll assume you're OK to continue.
This site uses cookies
We have placed cookies on your device to help make this website better. You can use this tool to change your cookie settings. Otherwise, we'll assume you're OK to continue.
For more information on how we use cookies, see our cookie statement. Learn more
Necessary cookies
Some cookies are necessary for the functioning of Amnesty’s website. If you wish to restrict or block these cookies you can set your internet browser to do so, just click on the following link for further information: www.aboutcookies.org
Analytics cookies
These cookies allow us to understand how people are using our site and make improvements.
Marketing cookies
We use marketing cookies to increase the relevancy of the advertising you may see.